"Але найцікавіше, поважне і рішуче свідоцтво про старозаїмочне
походження земельної власності у Слободських полках взагалі, стверджене
царською грамотою, ми знаходимо у надрукованій мною грамоті Петра і
Івана Олексіевичів про стару займанщину козака Безрученка, котру козаки
Миропілля хотіли повернути до своїх окружних земель Миропілля. Сей козак
зайняв землю, котра була обмежована йому, і туди призвав, по
українському звичаю, вільних українців. При унуках цієї землі з'явилося
більш, ніж було по межевому випису, і ось сей лишок і хотіли
миропільські козаки прилучити до своєї городської землі. Але унуки
Безрученка одповідали на се, що такі лишки по закону оддаються
поміщикам, а слобожане Сумського, Охтирського і Харківського полків
володіють землями і усякими угодами при своїх заїмках, хто скільки
зайняв, не тільки невеликий грунт, а й тисячі четвертей і більш; і
такими заїмочними землями по свойому українському звичаю володіють не
тільки вони самі, а й їх жінки і діти, і унучата, і родичі. По царській
грамоті велено було усю землю Ів. Безрученка, як кріпосну, так і
заїмочну, залишити його наслідникам: орної землі 112 четвертей, сінокосу
на 250 копиць, лісу 36 десятин та у другому місці 5 десятин та у
третьому 10 десятин, бо дід його, Ів. Безрученко, з тієї землі ніс
полкову козачу службу і ті землі дадені були йому, Івану, в старі часи
по государеву указу і по одписках та обмежуванню бояр і воєвод, а
заїмочні землі і усякі угоди зайняв він по свойому українському звичаю,
як і інші його товариші-козаки, і суперечок і прохання про сі землі з
1671 по 1691 р. на нього, Івана, у Москві од миропільських козаків не
було. А по царському указу старшині і козакам Сумського, Охтирського і
Харківського полків землями і угодами велено володіти по їх українському
звичаю, хто що зайняв, і на такі заїмочні землі їм давалися жалованні
грамоти, і таких заїмочних земель ні у кого не можна було однімати, бо й
по писцовому наказу навіть у поміщиків не одби-раються ті заїмочні
землі, котрі з'являються поза їх межами та гранями."
"Так було,
наприклад, у суперечці за землі білопольських українців з путивльськими
поміщиками (1682—1685 рр.), коли велено було великоросійського поміщика
В. Вишневського з товаришами з його деревні Павлівни вислати і навіть
будівлі на їх подвір'ях знищити, а кріпаків перевести на їх
великоросійські землі. У Ізюмському полку теж Воєнна колегія виселила з
козачих земель великоросійських однодворців. Козачі землі не дозволялося
продавати людям інших станів, котрі не одбували військової служби. І
ось ми справді читаємо супліку на те, що у 1690 р. миропольський козак
Подсененко продав свою землю, з якої одбував козачу службу, попам
Безрученкам, бо се було заборонено, і попи мали право володіти тільки
церковними землями. Але продавати козацькі землі старшині не було
заборони. І ось куплею та займанщиною козацька старшина, як ми бачимо, й
утворила собі широку земельну власність з громадських козачих земель.
Сумський полковник Ондрій Кондратьєв видав у 1690 р. універсал, у
котрому ствердив за їв. Чернявським гайок, котрий він заняв собі по
українському звичаю з відома полковника. Розпорядження про старозаїмочні
землі російського уряду. "
Источник: http://dalizovut.narod.ru/bagaley/bagal_so.htm |